Догляд вдома у Тернополі: чому попит зростає, а можливостей не вистачає
У Тернопільській громаді понад 15 тисяч людей мають інвалідність, а навантаження на соціальних працівників зросло на 40% порівняно з довоєнним часом. 20 серпня у місті відбувся круглий стіл, присвячений проблемам доступу до послуг догляду вдома та паліативної допомоги.
Система соціальних послуг в Україні дедалі частіше стикається з викликом, який неможливо оминути: людей, що потребують стороннього догляду, стає більше. Тернопіль не виняток. У громаді, де мешкає близько 227,5 тисячі осіб, понад 15 тисяч мають інвалідність. Це суттєво підвищило навантаження на фахівців соціальної сфери — на 40% більше порівняно з періодом до повномасштабного вторгнення.
Потреба в послугах догляду вдома та паліативної допомоги зростає швидше, ніж спроможність їх забезпечити. Це створює розрив між тим, що люди потребують, і тим, що система може запропонувати. Особливо гостро це відчувають родини, які самостійно доглядають за важкохворими родичами або людьми похилого віку, що втратили здатність до самообслуговування.
Саме цій проблемі був присвячений круглий стіл, який відбувся у Тернополі 20 серпня. Організатори заходу зібрали представників місцевої влади, соціальних служб та громадськості, аби обговорити, як зробити послуги догляду вдома доступнішими. Учасники говорили про те, що нинішніх ресурсів недостатньо, і шукали шляхи, як розширити можливості для тих, хто опинився у складних життєвих обставинах.
Паліативний догляд — це не лише медична складова, а й психологічна підтримка, допомога в побуті та гідне ставлення до людини, яка перебуває наприкінці життя. У Тернополі, як і в багатьох інших громадах України, бракує кваліфікованих кадрів і фінансування, щоб забезпечити ці послуги на належному рівні. Зростання кількості людей з інвалідністю, зокрема через війну, лише загострює ситуацію.
Під час дискусії лунали пропозиції щодо покращення координації між службами, залучення додаткових ресурсів та розвитку стаціонарних і мобільних форм допомоги. Однак головне, що визнали учасники, — це потреба системного підходу, який би враховував інтереси кожної людини, що потребує підтримки.
Проблема, порушена у Тернополі, має загальноукраїнський вимір. Війна змінила демографічну картину, додавши нових категорій людей, які потребують догляду. І без вирішення цього питання неможливо говорити про повноцінне відновлення соціальної сфери. Тож розмова про догляд вдома — це не лише про медицину чи соціальні послуги, а про базові цінності суспільства, яке піклується про своїх найвразливіших членів.
