«Дуже велика ціна цього врожаю»: як фермери Херсонщини збирають хліб під дронами

Дорога на Херсонщину починається з краси, яку тут помічають по-новому. «Дивіться, яка краса. Це річка Інгулець. Тисячі разів тут проїжджав до війни, і тільки зараз вона мені така гарна стала!.. От що значить, коли в тебе це відбирають», — каже Віктор Гордієнко, щойно машина минула знак «Вас вітає Херсонська область». Замилування швидко зникає: обабіч — випалена чорна земля, рештки будівель і обгорілі дерева посеред серпневої зелені.

Віктор — син фермера Олександра Гордієнка, який загинув 5 вересня 2025 року: російський дрон атакував його авто просто в полі. Олександр самотужки вивіз із полів 5 тисяч протитанкових мін, збив мисливською рушницею сотні дронів, продав Mercedes дружини, щоб купити два РЕБи, і дістав народне прізвисько Фермер Рембо. Йому посмертно присвоїли звання Героя України. Тепер справу батька продовжує 30-річний син — теж із рушницею в руках, ставши голосом фермерів Херсонщини.

Зараз у цьому районі на добу налічують понад дві сотні ворожих дронів. Фермери з активної зони бойових дій потроху переміщують техніку й зерно на стихійні бази просто неба, бо склади розбиті. «Раз на квартал ми перевозимо техніку далі, на 10-15 кілометрів углиб. У мене це вже четверта релокація», — розповідає Віктор. За його словами, майже кожного тутешнього фермера війна вже дістала: когось поранило, когось убило, у когось згорів комбайн чи трактор. Із чотирьох комбайнів у господарстві Гордієнка залишився один.

Місцевий фермер Роман Завгородній зустрічає нас у повному спорядженні: шолом, бронік, детектор для виявлення дронів, рація, рушниця. В авто — щонайменше три детектори. Без цього, каже, не виїжджають і не виходять із дому. Збирання врожаю тепер відбувається під РЕБами: виїжджає ціла команда — стрілки, люди з рушницями, «чуйками» та раціями, а в кабіні кожного тракториста є рушниця. Два РЕБи стають по периметру поля, а те, чого не бачать прилади, доводиться помічати очима й вухами. Через це збір зернових, який раніше тривав два-три тижні, розтягнувся на понад два місяці — такого тут ще не було.

Зерно зберігають у довгих 60-метрових поліетиленових «рукавах» просто неба — за відсутності складів це чи не єдина й найдешевша альтернатива. У них — близько 5 тисяч тонн зібраного, і стільки ж зібрати не вдалося, частина площ згоріла. Понад 50 тонн пшениці довелося викинути, бо вона змокла. З реалізацією теж складно: після припинення роботи портів ціни обвалились. За вкладень у 20-30 тисяч гривень на гектар і врожайності 4-5 тонн ціна за тонну часом нижча за собівартість — нині це 5 тисяч гривень. «Тому неможливо його продати, бо воно задарма. Це близько 10 мільйонів гривень втрат. Ми в мінусі», — каже Роман. Робітникам у небезпечній зоні платять подвійний тариф, тож зарплата комбайнера може сягати 10 тисяч доларів на місяць, але багато хто вже відмовляється виходити в поле після того, як втратили два комбайни й двох людей поранило.

Віктор Гордієнко не приховує роздратування, коли чує від чиновників про підтримку «незламних фермерів Херсонщини». «А що ви для незламних фермерів зробили? Хлопці в зоні активних бойових дій так само платять податки. Пропонують дотації на зрошення — які дотації, якщо я до свого поля доїхати не можу?! Зараз обіцяють компенсації 10 460 гривень за гектар. Але ще обіцяних торік 1000 гривень ми досі так і не отримали», — каже він. Про релокацію відповідає ще різкіше: на 6 тисяч гектарів потрібні мільйони доларів, яких немає, тож прохання до держави інше — надати державні землі в користування хоча б на 5-10 років.

Міністр агрополітики Тарас Висоцький підтверджує, що звернення від фермерів надходили й що триває цілеспрямоване знищення продовольства та спалення полів. За його словами, напрацьовано проєкт рішення про компенсацію близько 10 тисяч гривень за гектар знищеної площі, планується форум із фермерами прифронтових територій для верифікації механізму, а відповідний бюджетний запит уже подано — кошти хочуть передбачити в бюджеті 2027 року.

Утім, для самих фермерів питання стоїть інакше: чи варто далі ризикувати життям. «Тим, що я, можливо, буду вирощувати хліб десь далі, — я принесу більше користі, ніж [якщо] мене просто вб’ють», — каже Віктор. Через шість днів після розмови його єдиний уцілілий комбайн, який вийшов у поле скосити пшеницю, знищив дрон: після повторних ударів у вогні від техніки нічого не залишилось. «Схоже, ви останні, хто звідси зробив репортажі…» — сказав він наостанок. За цими словами — не лише про втрачену техніку, а про те, що ціна херсонського врожаю тепер вимірюється не гривнями за тонну, а людськими життями, і саме це варто пам’ятати, коли йдеться про підтримку прифронтових господарств.