Свиняча та риб'яча шкіра: як у Львові врятували чоловіка з 80% опіків
36-річний львів'янин Олег Тиндик отримав опіки 80% тіла через вибух бойлера, який напередодні невдало відремонтували. Три тижні реанімації, понад 25 наркозів за місяць і трансплантація тканин тваринного походження — історія, яка показує, як працює сучасна опікова медицина.
Трагедія сталася, коли Олег разом із сусідом приїхав допомогти товаришу, чию квартиру затопило. Причиною аварії був бойлер, який напередодні полагодили невдало. Водонагрівач вибухнув у ту саму мить, коли троє чоловіків зайшли до ванної кімнати, і їх облило окропом. Господар помешкання відбувся легшими ушкодженнями, а Олег і його сусід дістали опіки на 80% поверхні тіла.
«Як я вибіг, я не пам'ятаю. Пам'ятаю, що я вже лежу на плитці, дивлюся на руку, й з руки просто шкіра відвалюється великими шматками», — згадує чоловік. Усіх трьох доправили до Центру термічної травми Лікарні Святого Луки. Господаря квартири після першої допомоги відпустили додому, а Олега та його сусіда госпіталізували до реанімації у надзвичайно тяжкому стані. Лікарі не виключали найгіршого.
Неушкодженою в Олега залишилася лише спина. Опікові хірурги регулярно видаляли відмерлі тканини та закривали рани спеціальними покриттями тваринного походження. Для рук і ніг використовували ксеношкіру зі свинячої шкіри, а для тулуба — шкіру тріски. Такі матеріали тимчасово замінюють власний епідерміс: вони захищають ранову поверхню, зменшують втрату рідини й дають організму час на відновлення.
«Це був складний випадок через дуже велику площу опіку. Перший тиждень пацієнт кожен день був в операційній. Це як оперативні втручання, так і перев'язки під загальним знечуленням, аби зменшити больові відчуття», — розповів завідувач Центру термічної травми та пластичної хірургії Іван Рик. За його словами, загалом Олег переніс понад 25 наркозів протягом місяця. Три тижні він провів у реанімації, 12 днів був підключений до апарата штучної вентиляції легень.
Сусіда чоловіка лікували за тією ж схемою. Нині обидва вже вдома, хоча повноцінно рухатися ще не можуть — попереду тривала реабілітація. Олег каже, що вже самостійно встає та ходить. «Головне — морально налаштуватися. Якщо через біль не йти, то можна засісти надовго. По-любому треба ставати й рухатися», — ділиться він і дякує медикам за врятоване життя.
Ця історія — не лише про щасливий фінал, а й про те, наскільки крихкою може бути безпека в побуті. Невдало відремонтований бойлер, кілька секунд у ванній — і місяці боротьби за життя. Водночас вона показує, чого сьогодні здатна досягти українська опікова хірургія навіть у випадках, які ще недавно вважали безнадійними.
Читайте також
