Сад фігур «Краса Карпат»: як скульптор-самоук із Рунгур перетворив подвір'я на музей просто неба

Подвір'я Олексія Бондаренка в селі Рунгури на Івано-Франківщині важко назвати звичайним обійстям. На площі близько 20 соток розмістився сад фігур «Краса Карпат» — понад 40 композицій, які майстер виліпив сам із цементу та піску. Тут сусідять гуцули й гуцулки, чумаки з волами, біблійні та історичні постаті, сцени кохання й народних традицій, а також скульптури, присвячені героям визвольної боротьби та сучасним українським військовим.

Серед робіт — образи Богородиці, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олекси Довбуша, козаків і повстанців. Одна з найбільших фігур — триметровий білий кінь. «Схожий такий кінь є у Вашингтоні перед Білим домом. Тільки він — менший, сивий, а мій трохи більший і з сідлом. Білий кінь — це є вожацький кінь. Тому я зробив його», — розповідає скульптор. Є в саду й гойдалки, які він також виготовляє сам, зокрема у формі двох лебедів, що рухаються по колу, та конструкція з альтанками на висоті кількох метрів, звідки відкривається панорама на весь сад.

Частина композицій присвячена коханню та українським традиціям: гуцул із сопілкою, гуцулка з хлібом і сіллю, сцени гуцульського весілля, оздоблені криниці. Одна з криниць створена за мотивами народної пісні «Чи це ж тая криниченька». «Біля криниці — кінь і гуцульська пара. І я написав: "Оце ж тая криниченька, де голуб купався". Голуб є на коновці. "Оце ж тая дівчинонька, що я закохався". Все — з народної пісні. Я хотів закарбувати, яка колись любов була», — пояснює Олексій Бондаренко. Поруч стоїть будинок, який майстер теж збудував власноруч і оздобив фасад скульптурами. У планах — облаштувати в ньому музей гуцульського побуту.

Першу велику фігуру — скульптуру Матері Божої — Олексій Бондаренко створив приблизно 30 років тому. За його словами, під час Революції гідності на Різдво біля неї розцвів бузок, а після початку війни у 2014 році він помітив на обличчі скульптури слід, який сприйняв як сльози. Нині в доробку майстра — близько сотні скульптур Божої Матері. «Моя перша робота — Пречиста. Вона дала мені путівку в життя. Коли роблю скульптури на релігійну тематику, то відчуваю тепло, і ніби рука водить мене за руку», — каже він.

Олексій Бондаренко — самоук. Він розповідає, що його роботи є не лише на Прикарпатті, а й в інших регіонах України та за кордоном, зокрема в Угорщині й США. Технологію виготовлення скульптур він розробив сам: спершу грубша арматура, потім дрібніша, далі штукатурна сітка, а зверху — цемент, пісок, рідке скло й морозостійка рідина. Завершує все рогатинський білий пісок. «Ніхто це у світі не робить так, як я виробляю. Так що я ні від кого не вчився», — говорить майстер. На людську фігуру в нього може піти до трьох днів, на великих тварин — тиждень і більше. Розмір робіт — від кількох сантиметрів до трьох метрів, і окрему увагу він приділяє портретній схожості: «Найважливіше — зробити очі. Якщо у вас карі очі, а я зробив сині, то не буде подібно».

Окремий напрям творчості — українська історія. Майстер роками збирав інформацію про місцевих підпільників і створив погруддя 11 повстанців, які виготовив безкоштовно та щороку вивозив до місця їхньої загибелі. «Я хочу, щоб молоде покоління знало, якими героїчними були наші предки», — наголошує він. За його словами, відтворюючи образи деяких історичних постатей, він працює не з фотографіями, а із силуетами, які приходять до нього уві сні. Олексій Бондаренко створив 15 скульптур Олекси Довбуша, встановлених у різних селах Прикарпаття; одну з них у 2014 році розмістили в Печеніжині.

Одна з останніх робіт майстра пов'язана з повномасштабною війною: скульптури, що порівнюють українських повстанців минулого із сучасними воїнами, встановили в червні 2026 року в рідному селі Рунгури. «Той самий ворог топче нашу землю, вбиває людей. Я хотів зобразити хлопців теперішніх, які борються за ту саму волю», — говорить скульптор. Водночас у саду чимало робіт про любов і родину. «Люблю, знаєте, робити композиції про кохання. Бо як є любов і кохання, то продовжується життя. Згода будує, а незгода руйнує», — додає він.

Сад у Рунгурах — це не просто колекція скульптур, а спроба однієї людини зберегти пам'ять і традиції в просторі, який можна побачити на власні очі. Історії, вкладені в цемент і пісок, тут розповідають про минуле та сучасність так само виразно, як і про особистий шлях майстра, який усе життя ліпить із того, що має під рукою.