Виноградник як підтримка мрії: історія дружини військового з Вінниччини

Виноградник подружжя Ясінецьких розташований у Ямпільській громаді на Вінниччині. Нині на ділянці площею до п'яти соток росте 63 сорти винограду, частину з яких подружжя виростило власноруч. Найбільше гроно, яке їм вдалося отримати, важило 2 кілограми 800 грамів.

Першу плантацію заклали у 2013 році, тоді висадили 16 сортів — по два кущі кожного. Згодом частину сортів замінили або перещепили. Саджанці та лозу брали з різних регіонів, зокрема із Запорізької та Полтавської областей. Уже під час повномасштабної війни подружжя придбало ще два сорти — «Аувіка» та «Мальчік Спальчик», які привіз чоловік, коли був у відрядженні.

Ідея займатися виноградарством належала Миколі. Перші саджанці родині подарував його дядько Юрій, він же порадив книжку з виноградарства. Тоді, згадує Анастасія, доступ до інформації був обмежений — інтернету в селі не було, тож чоловік збирав знання поступово. Коли у квітні 2022 року Миколу мобілізували, жінці довелося швидко опанувати всі тонкощі догляду за виноградником.

«Перший рік було дуже важко, — розповідає Анастасія. — Чоловік консультував онлайн, але більшість роботи доводилося робити самій. Я вела зошити, куди записувала все, що дізнавалася». Особливо складними для винограду стали останні два сезони. Весняні приморозки, коли молоді пагони гинуть навіть при нульовій температурі, завдали значної шкоди. Цього року подружжя вирішило не поспішати відкривати виноградник після зимівлі — вкрили лозу спанбондом і підняли лише 30 квітня. Це допомогло частково врятувати рослини.

Через холодну весну виноград запізнився у розвитку на 16–20 днів. Цвітіння було слабшим, на частині кущів утворилися дрібні недорозвинені ягоди. Потім додалися спека, різкі дощі та град, які сприяли розвитку грибкових хвороб. Анастасія каже, що з виноградом не можна зволікати — важливо вчасно обробляти рослини та захищати їх від шкідників. Цьогоріч довелося боротися ще й із осами, для яких родина робить пастки з цукровим сиропом.

Попри всі труднощі, подружжя не зупиняється. У 2024 році вони висадили нову плантацію, де самостійно виростили 63 сорти винограду із живців. Процес починається на підвіконні — живці нарізають, ставлять у воду і пророщують за певної температури. Коли з'являються корінці, саджанці пересаджують у стаканчики, потім у теплицю, а згодом — у відкритий ґрунт. На нових кущах залишають лише сигнальні грона, щоб оцінити врожайність, решту обрізають.

Микола, який нині служить на Запоріжжі, продовжує займатися виноградом навіть там. Він доглядає за покинутим виноградником, який знайшов біля місця служби, і нащепив там близько 15 кущів. «Це його мрія, я її підтримую, — каже Анастасія. — Коли я тут усе роблю, я продовжую його справу там, де можу бути корисною». До осені жінці важливо, щоб лоза встигла визріти — від цього залежить, як рослина переживе зиму. Попереду ще обрізка, формування кущів та встановлення нових шпалер для майбутнього врожаю.