«Інколи це виснажує»: черкащанка третій рік доглядає маму з деменцією

Деменція — це синдром, за якого через ураження головного мозку порушуються пам'ять і мислення. У Віри Ліпінської хвороба проявилася поступово, але перші зміни рідні помітили ще до того, як прозвучав діагноз. За словами її доньки Ірини, мама раптом забула, як користуватися телефоном і водою, у квартирі траплялися пожежа й потоп, а якось вона заблукала на дорозі з магазину додому — на тій самій, якою ходила десятки років. Тоді це списали на втому, вік і хвилювання. «Це були перші дзвіночки, аби ми ж тоді знали», — згадує пані Ірина. До лікаря родина звернулася вже після смерті батька, три роки тому.

Відтоді Ірина Ліпінська живе поряд із мамою. Вона наголошує: попри хворобу, важливо зважати на особистість людини, давати їй відчути свою потрібність і зайнятість. «Прокинулася, йде на кухню, тому що все життя так робила, годувала сім'ю, турбувалася про нас, а тепер прийшов час, що ми турбуємося про маму», — розповідає вона. Побут теж вимагає уваги: мама може сама їсти й тримати ложку, самостійно ходити в туалет, але часом не пам'ятає, де він розташований. Щоб доглядати якісніше, пані Ірина здобула сертифікат із надання першої медичної допомоги.

Догляд дається нелегко. «Інколи це виснажує, інколи зриваєшся, не завжди вдається бути спокійною. Часом, я боюся, що одного разу зайду в кімнату і мама мене не впізнає», — ділиться донька. Страх не відпускає навіть на короткий час: коли вона виходить з кімнати або до магазину, то переймається, чи не сталося чогось. Був період, коли мама не впізнавала її й була переконана, що в неї дві доньки Іри. Траплялося й таке, що Віра Ліпінська збиралася «додому», хоч жила в цій оселі пів століття. Нині, за словами Ірини, стан мами покращився — цьому посприяли правильно підібрані ліки.

Родина намагалася підтримувати пам'ять і в побутовий спосіб: залишали записки про ліки та дату пенсії, але згодом мама перестала зважати на них. Сама пані Віра раніше вела щоденник, куди записувала події та дати. «Тепер воно не під руками і не так вже й пишеться, але ж все одно згадується. Я люблю вийти на вулицю і згадувать з людьми. Воно вже в таких літах вже не бігає тіло», — каже вона. Про день, коли до неї прийшли гості, теж лишився запис.

Психіатриня Марія Кудря пояснює: деменція виникає через загибель клітин мозку, тому в пацієнтів погіршуються пам'ять, мислення, мовлення та орієнтація. З віком пам'ять слабшає у всіх, але за наявності факторів ризику — нездорового способу життя, значного вживання алкоголю, черепно-мозкових травм, судинних захворювань — цей процес іде стрімкіше. Спершу страждає короткострокова пам'ять: людина забуває, що поклала вдома, чим снідала вчора, плутається в подіях. Деменцію спричиняють хвороби або судинні ураження мозку. Вона не лікується, проте препарати дають змогу сповільнити втрату пам'яті.

Історія Віри Ліпінської — це не лише про медичний діагноз, а й про щоденну працю близьких, яка часто залишається непомітною. Про деменцію в Україні та світі говорять щоразу більше: з 2012 року вересень оголошено Всесвітнім місяцем обізнаності про деменцію, а ця ініціатива виросла з Всесвітнього дня боротьби з хворобою Альцгеймера, який відзначають 21 вересня з 1994 року. І за кожною такою датою стоять люди, для яких важливо, щоб їхню маму впізнавали — хоча б найближчі.