Матері про боротьбу за дітей: суди, що тривають роками, та «бронь» від мобілізації

Історії, які прозвучали під час пресконференції, об'єднує одне: попри рішення судів на користь матерів, державні органи часто не реагують належним чином, а процеси розтягуються на роки. Ольга Качківська-Щербюк розповіла, що її доньку батько вивіз з Німеччини до України у квітні 2023 року, скориставшись обманом. Відтоді жінка пройшла через органи опіки та суди, має виконавче провадження і рішення про забезпечення позову, яке дає їй право бачити дитину два тижні на місяць. Однак жодного разу воно не було виконане. За її словами, батько залучає фахівців, які готують психологічні висновки, що формують образ матері як ненадійної, а спроби жінки побачити доньку служби у справах дітей називають «шкідливою материнською опікою».

Інші учасниці зіткнулися зі схожими ситуаціями, у деяких випадках — із фізичним насильством під час викрадення дітей або спроб побачитися з ними. Альона Ковальчук зауважила, що часто метою відібрання дітей є не турбота про них, а бажання батьків отримати статус одинокого батька, що дозволяє оформити «бронь» та уникнути мобілізації. Жінки, які опинилися в подібних обставинах, планують створити громадську організацію, яка допомагатиме батькам і матерям у захисті прав на виховання дітей.

Адвокатка Олександра Калінка-Бондар вказує на відсутність ювенальних суддів, які б спеціалізувалися виключно на справах дітей. Судові засідання призначаються рідко, підготовчі провадження тривають роками, що шкодить і дитині, і батькам. Вона також наголошує, що служби у справах дітей мають отримати реальні повноваження забирати дітей із небезпечного середовища, а кожна така служба потребує психолога. Крім того, на її думку, варто запровадити спеціально відведені місця для зустрічей дітей із батьками в присутності фахівців, а також підготувати державних виконавців, які вміють спілкуватися з дітьми.

Дарина Старовойтова, інша адвокатка, закликає не просто враховувати думку дитини, а й досліджувати, за яких обставин вона сформувалася. Вона пропонує ввести персональну відповідальність посадовців за невиконання судових рішень: якщо мати не побачила дитину через бездіяльність виконавця, він має відповідати особисто.

Ці історії — не поодинокі. Журналістське розслідування, оприлюднене раніше, зафіксувало щонайменше 72 випадки, коли жінки постраждали від діяльності організації, яка під виглядом юридичної допомоги чоловікам організовувала викрадення та переховування дітей. Сценарій повторювався: матері віддавали дітей на заплановану зустріч, після чого зв'язок обривався, а дітей ізолювали, розраховуючи, що суд залишить дитину з тим, із ким вона проживає, аби не травмувати її.

Проблема, про яку говорять жінки, потребує системних змін: і в законодавстві, і в роботі державних органів. Без цього судові рішення залишатимуться на папері, а діти — заручниками конфліктів дорослих.