Ребекка Афолабі виграла «Міс Велика Британія» і зіткнулася з хвилею цькування

Ребекка Афолабі офіційно перемогла у національному відборі й представить Велику Британію на міжнародному конкурсі Universal Woman 2026, який пройде в Камбоджі. Але вже за кілька днів після оголошення результату її ім'я опинилося в центрі бурхливих обговорень у соцмережах — і не через модельні параметри чи підготовку до фіналу.

Основна причина — походження дівчини. Ребекка має британсько-нігерійське коріння: народилася в США, кілька років дитинства провела в Нігерії, а більшу частину життя мешкає в Лондоні. Частина користувачів почала дорікати організаторам, наполягаючи, що країну має представляти етнічна британка, і піддаючи сумніву її право виступати під британським прапором. Офіційні промо-фото та відео з моделлю також спровокували шквал коментарів — у мережах X, Facebook та Instagram лунали відверто расистські й ксенофобські висловлювання, а окремі дописувачі ставили під сумнів відповідність дівчини «стандартам краси».

Окремо в пабліках поширилася неправдива інформація, нібито Ребекка — біженка з Нігерії. Насправді вона працює менеджером у сфері цифрового маркетингу, має вищу психологічну освіту та очолює власний благодійний фонд The Queen Becca Foundation, який підтримує дівчат у Британії та Нігерії.

Попри значний обсяг негативу, голосів на підтримку виявилося не менше. Прихильники нагадують, що сучасна Британія — мультикультурна країна, і звертають увагу на впевненість, харизму, освіченість та благодійну діяльність Ребекки. Сам конкурс Universal Woman позиціонує себе як платформа інклюзивності: тут оцінюють не лише модельні дані, а й особистість, життєві досягнення та місію жінки. До участі запрошують жінок віком від 25 до 45 років — незалежно від сімейного стану чи наявності дітей.

Попри інтернет-дискусії, рішення організаторів залишилося незмінним: Ребекка й надалі є офіційною представницею країни, і жодних кроків щодо її відсторонення не робилося.

Ця історія — не стільки про конкурс краси, скільки про те, як соцмережі реагують на будь-яке розширення звичних уявлень про національну ідентичність. І поки одні вимагають повернутися до старих рамок, інші нагадують: ці рамки ніколи не були ані сталими, ані однорідними.