Джолі відвідала Харків і Карпати: підземні школи та родини полонених

Анджеліна Джолі знову приїхала в Україну — цього разу до Харкова, який щодня потерпає від масованих російських обстрілів, та до Карпат, де діють програми реабілітації для родин військовослужбовців. Про враження від поїздки акторка розповіла у дописі в соцмережах.

Значну частину уваги Джолі приділила Харкову, де через постійні загрози освітній процес довелося перенести під землю. Акторка побувала на станціях метро та в підземних школах, розташованих на глибині трьох поверхів. «Поки діти в Україні повертаються до навчання на тлі посилення атак на цивільне населення та інфраструктуру, я відвідала деяких учителів, тренерів та сусідок, які дбають про те, щоб діти могли безпечно навчатися», — написала вона.

У Північній Салтівці — одному з найбільш зруйнованих районів міста — Джолі зустрілася з юними спортсменами студії Caramel Studio, якою керує Тетяна Єрмашкевич. Діти продовжують тренування навіть під час повітряних тривог, спускаючись у підземний зал. Акторка також завітала до артстудії Aza Nizi Maza, заснованої художником Миколою Коломійцем: від 2022 року вона працює в укритті й допомагає дітям із ментальними порушеннями займатися творчістю.

У Карпатах Джолі відвідала проєкт Gen.Camp Family, який реалізує організація Gen.Ukrainian. Центр займається психологічною адаптацією українських військових, що роками перебували в полоні, та відновленням їхнього зв'язку з рідними. «Ми сиділи поруч із жінками, які самотужки виховували дітей, водночас виборюючи звільнення своїх чоловіків. Деякі чекають уже чотири роки», — поділилася акторка.

Разом із Джолі в Україну приїхав її син Нокс — він провів для дітей тренування з тайського боксу (Muay Thai). Окремо акторка вшанувала пам'ять Олексія Юкова, засновника пошукового загону «Плацдарм», який присвятив життя поверненню додому тіл полеглих воїнів і загинув, виконуючи цю місію на передовій у серпні.

За кожною з цих зустрічей — люди, які попри обстріли, полон і втрати продовжують робити свою справу: вчити, тренувати, шукати й чекати. Саме ця щоденна робота, а не гучні заяви, і тримає країну.