Консервований тунець: чи варто боятися ртуті

Риба — один із найцінніших продуктів у раціоні. Вона багата на омега-3 жирні кислоти, які знижують ризик серцево-судинних захворювань і позитивно впливають на когнітивне здоров’я, а також допомагають у боротьбі з депресією. Однак останнім часом дедалі частіше лунають застереження щодо вмісту ртуті в тунці, особливо консервованому.

Ртуть — природний елемент, який завжди присутній в океанах. Проте антропогенне забруднення довкілля значно підвищило її рівень у морських мешканцях. Великі хижі риби, зокрема тунець, накопичують ртуть через харчовий ланцюг: поїдаючи дрібнішу рибу, вони поглинають метал, який осідає в їхніх тканинах. Оскільки риба не здатна самостійно виводити ртуть, її концентрація зростає з віком і розміром особини.

Небезпека полягає в тому, що ртуть є нейротоксином. Надмірне її споживання може призвести до серйозних порушень: проблем із мовою та слухом, втрати периферичного зору, м’язової слабкості й відчуття постійного поколювання в тілі. Крім того, дослідження пов’язують високий рівень ртуті з підвищеним ризиком серцевих захворювань. Однак отруєння зазвичай настає лише за регулярного й значного споживання риби з високим вмістом металу.

Варто знати, що рівень ртуті залежить від виду тунця. Консервований тунець, як правило, має найнижчий вміст ртуті серед усіх різновидів. Білий і жовтоперий тунець містять її більше, тому їх рекомендується вживати рідше. А найнебезпечнішим вважається великоокий тунець — його варто уникати вагітним, жінкам, які годують груддю, і маленьким дітям.

Якщо ви хочете мінімізувати ризики, чергуйте тунець з іншими морепродуктами, які містять менше ртуті. До безпечніших варіантів належать краби, креветки, кальмари, тілапія, тріска, лосось, устриці, омари та сардини. Останні, до речі, також багаті на омега-3, але мають значно нижчий рівень ртуті.

Тож консервований тунець не варто повністю виключати з раціону — достатньо дотримуватися помірності й урізноманітнювати меню іншими видами риби та морепродуктів.