Тіло як опора: тренерка з пілатесу про те, як рух і дихання повертають відчуття контролю

Повітряні тривоги, новини та переживання за близьких давно стали частиною повсякдення українців. Навіть якщо здається, що ми пристосувалися жити в таких умовах, організм може й далі реагувати на стрес: напружуються плечі, змінюється дихання, накопичується втома, погіршується сон.

За словами тренерки з пілатесу Сюзанни Ревть-Іванів, життя у стані постійної загрози змушує тіло залишатися напоготові. «Постійна загроза та сирени повітряної тривоги, переживання за цивільних рідних, які живуть у більш небезпечних регіонах, а також за близьких, які воюють, усе це утримує нервову систему в режимі симпатичного перевантаження. М’язи, особливо плечового поясу, грудної клітки й діафрагми, можуть перебувати у постійному захисному тонусі», – пояснює вона.

Наслідки такого напруження не обмежуються однією ділянкою. Дихання поступово стає поверхневим, людина частіше задіює верхню частину грудної клітки. Тренерка зауважує, що зміни в патерні дихання пов’язані й з роботою інших м’язів, зокрема тазового дна, тож стрес відгукується в усьому тілі.

Одна з найскладніших речей під час війни – усвідомлення, що більшість подій ми не контролюємо. Робота з тілом дає протилежний досвід. «Усі події війни – це події, які ми не можемо контролювати, і це створює глибоке почуття безпорадності. Пілатес дає протилежний досвід. Наприклад, я можу повернути контроль над власною стопою, вирівнюванням таза чи своїм диханням», – каже Сюзанна Ревть-Іванів.

Один із головних принципів пілатесу – центрування. Під час тренування увага зосереджується на роботі м’язів, положенні тіла та кожному русі, поступово перемикаючись із зовнішніх подій на відчуття тут і зараз. Важливою може бути навіть проста опора під ногами. «Орієнтація на опору в підлогу, робота зі стопами, вирівнювання тіла усе це повертає відчуття стабільності. Ти буквально відчуваєш поверхню під ногами і повертаєш увагу до власного тіла», – додає тренерка.

Пілатес не вимагає швидкості чи великої кількості повторень – тут важливіші контроль, концентрація та дихання. Саме така комбінація, за словами Сюзанни, допомагає переключитися зі стану постійної готовності реагувати на небезпеку. «Сповільнені, плавні рухи у поєднанні з глибоким диханням допомагають нервовій системі переходити до стану відпочинку та відновлення. А концентрація на дрібних деталях руху перемикає увагу з тривожних думок на поточний момент – «тут і зараз»», – зазначає вона. Особливу роль відіграє дихання: свідомий повільний вдих і контрольований видих допомагають сповільнитися та краще відчути власне тіло.

Водночас фізична активність не змінює реальність війни й не усуває причин тривоги. Пілатес не замінює психологічної чи медичної допомоги, якщо вона потрібна. Але для когось регулярні тренування можуть стати одним зі способів підтримати себе в період тривалого стресу. «Ми не можемо контролювати дуже багато речей, які зараз відбуваються. Але можемо повернутися до того, що доступне нам у цей момент: до власного тіла, дихання, руху, відчуття стоп на підлозі. Іноді саме з таких простих речей починається відчуття внутрішньої опори», – підсумовує Сюзанна Ревть-Іванів.

Іноді достатньо кількох хвилин, щоб відчути землю під ногами – у прямому й переносному сенсі. І, можливо, саме з цього невеликого досвіду контролю починається шлях до більшої стійкості.