День Незалежності України: історія свята, яке народилося двічі

24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Саме цей документ став юридичною підставою для появи державного свята, яке українці відзначають наприкінці літа. Проте історія цієї дати не така прямолінійна, як може здатися на перший погляд.

Ще задовго до 1991 року ідея вшанування незалежності витала в повітрі. Українська діаспора на Заході почала організовувати відповідні заходи після вбивства Степана Бандери в Мюнхені. Тоді, у 1950-х роках, для пам'ятної дати обрали 22 січня — день, коли у 1919 році на Софіївському майдані в Києві проголосили Акт злуки між Українською Народною Республікою та Західноукраїнською Народною Республікою. Сьогодні ця дата відома як День Соборності України.

На території радянської України свято з'явилося лише 1990 року. 16 липня Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет, і того ж дня вирішила вважати цю дату Днем проголошення незалежності України. У документі йшлося: «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Утім, уже за рік ситуація змінилася. Після ухвалення Акту проголошення незалежності 24 серпня 1991 року пам'ятну дату перенесли. На Всеукраїнському референдумі 1 грудня того ж року народ підтвердив цей вибір, і відтоді свято міцно закріпилося за 24 серпня.

Сьогодні День Незалежності — це не просто вихідний у календарі. Це нагадування про багатовікову боротьбу українців за право бути господарями на власній землі. Історія свята, яке двічі змінювало дату, показує: незалежність — це процес, який потребує постійного підтвердження власним вибором і діями.